Права громадян. - Форум Железного Порта

Разом з тим варто відзначити, що віртуальний спосіб придбання товарів припускає визначені ризики для потенційних покупців. Навіть незважаючи на те, що ази захисту прав відвідувачів таких магазинів регламентовані базовим Законом у даній сфері.

До віртуальних магазинів, тобто засобів дистанційного зв’язку, як вони визначені у вищезгаданому Законі, віднесені телекомунікаційні мережі, поштовий зв’язок, телебачення, інформаційні мережі і, звичайно ж, Інтернет, що можуть використовуватися для укладення договору на відстані.

Потенційному покупцю необхідно знати, що перед укладенням договору на відстані продавець повинен надати деяку інформацію про саму угоду і товар. А саме:
- найменування продавця, його місцезнаходження і порядок прийняття претензій;
- основні характеристики продукції;
- ціна, включаючи плату за доставку, і умови оплати;
- гарантійні зобов’язання й інші послуги, пов’язані зі змістом продукції;
- інші умови постачань і виконання договору.

Перед висновком договору на відстані продавець повинен надати інформацію про саму угоду і товар, що він не вправі змінювати в однобічному порядку.

Спосіб надання цих даних Законом не визначений. Однак чітко встановлено, що сам факт одержання такої інформації повинен бути підтверджений письмово чи по електронній пошті. Інформація, отримана таким чином, не може бути змінена продавцем в однобічному порядку. Хоча підтвердження інформації не потрібно, якщо послуга надається засобами дистанційного зв’язку й оплачується через оператора телекомунікаційних послуг.

У випадку якщо продавець несвоєчасно чи зовсім не надав покупцю вищевикладену інформацію, що привело до неможливості використання придбаної продукції по призначенню, покупець має право вимагати від продавця компенсації заподіяного збитку.

При якому-небудь невдоволенні з боку покупця він може розірвати договір, укладений на відстані, шляхом повідомлення продавця протягом 14 днів з моменту підтвердження інформації або з моменту одержання їм першого постачання товару. Якщо ж, наприклад, мова йде про продаж матеріальних речей, то їхнє повернення також може свідчити про розірвання договору.

Разом з тим існують певні обмеження в можливості розірвання віртуального договору. Наприклад, якщо ціна товару залежить від котирувань на фінансовому ринку, тобто реально не контролюється продавцем; якщо споживач відкрив аудіо- чи відеокасету носій коп‘ютерного забезпечення, що поставлється упакованим; якщо договір стосується доставки періодичних видань, лотерей чи інших азартних ігор і ін. У той же час договірний характер правовідносин передбачає, що сторони можуть визначити в угоді можливість розірвання договору навіть у перерахованих вище випадках.

Граничний термін постачання покупцю товару не може перевищувати 30 днів з моменту одержання згоди останнього на висновок договору на відстані

Граничний термін постачання покупцю товару не може перевищувати 30 днів з моменту одержання згоди останнього на висновок договору на відстані. Якщо ж замовлений товар за якимись причинами отсутствует на складі, продавець зобов’язаний негайно повідомити про це. Законом про захист прав споживачів також передбачена можливість використання стандартної умови щодо заміни товару у випадку його відсутності іншим товаром.

ГОЛОВНЕ

Таким чином, при покупці товарів на відстані необхідно завжди пам’ятати про свої права і не забувати про те, що продавець повинен надавати всю необхідну інформацію як про себе, так і про запропонований товар. Законодавчі гарантії захисту прав споживачів поширюються і на віртуальну торгівлю. Знаючи цю нескладну істину й оперуючи приведеними правилами, потенційний покупець зможе убезпечити себе від несумлінного поводження з боку продавця

ЦИВІЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ:
Право на повагу до гідності та честі
1. Кожен має право на повагу до його гідності та честі.
2. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. (Стаття 297).

Дії законослухняного громадянина при спілкуванні з представниками правоохоронних органів.

Якщо Вас помилково підозрюють у вчиненні правопорушення, Вам необхідно скористатися гарантованими Конституцією та Законами України правами та сприяти правоохоронцям у з’ясуванні обставин справи. З цією метою ми радимо всім законослухняним громадянам:

* сприяти правоохоронцям у здійсненні ними своїх обов’язків;

* виконувати всі законні вимоги правоохоронців;

* у разі сумнівів у законності вимог правоохоронців, обов’язково оскаржити їхні дії чи бездіяльність;

* уважно ознайомлюватися з документами, які пропонують Вам підписати, і за наявності незгоди з викладеними в них обставинами – оскаржити даний акт.

Скарги на незаконні дії або бездіяльність службових осіб, що порушують Ваші права, Ви можете направити до вищестоящої службової особи, до прокуратури, до суду, а також до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Продавці і касири мусять мати значки («беджики»), на яких вказані їх посади і імена.

Перш ніж оплачувати обраний товар чи послугу, перевірте:
o відповідність названої продавцем ціни тій, яка вказана у ціннику чи прейскуранті;
o якщо товар штучний – чи не пошкоджена упаковка і чи дійсно в ній той товар, за який ви сплачуєте гроші; комплектність товару; наявність супроводжувальної документації. При цьому попросіть у продавця продемонструвати, як працює товар і як ним користуватися;
o якщо товар ваговий – чи правильно працюють ваги;
o наявність необхідної інформації на упаковці та у супроводжувальній документації. Слід детально ознайомитися з цією інформацією, перш за все – зі строком придатності, гарантійними зобов'язаннями виробника тощо.

Під час покупки товару (оплати послуги, роботи) прослідкуйте:
щоб вам видали касовий чек (якщо товар тривалого зберігання, попросіть також виписати товарний чек) і щоб на чеку було видно сплачену суму;
щоб у паспорті виробу було точно вказано дату покупки і назву магазину-продавця.

Громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-еконрмічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Пропозицією є звернення громадянина, де висловлюється порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рангів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.

Заява (клопотання) — звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства.

Скаргою є звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями, рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування та ін.

У зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання. Письмове звернення без зазначення місця проживання, не підписане автором, а також таке, з якого не можливо встановити авторство, визначається анонімним і розгляду не підлягає.

Не допускається розголошення одержаних із звернень відомостей про особисте життя громадян без їх згоди чи відомостей, що становлять державну таємницю. Не допускається з'ясування даних про особу громадянина, які не стосуються звернення. На прохання громадянина, висловлене в усній формі або зазначене в тексті звернення, не підлягає розголошенню його прізвище, місце проживання та роботи. Ця заборона не поширюється на випадки повідомлення інформації, що міститься у зверненні, особам, які мають відношення до вирішення справи.

Органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, посадові особи зобов'язані розглянути пропозиції (зауваження) та повідомити громадянина про результати розгляду.

Пропозиції (зауваження) Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, інвалідів Великої Вітчизняної війни розглядаються першими керівниками державних органів, місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій особисто.

Скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням — безпосередньо до суду.

Скарга на рішення, що оскаржувалося, може бути подана до органу або посадовій особі вищого рівня протягом одного року з моменту його прийняття, але не пізніше одного місяця з часу ознайомлення громадянина з прийнятим рішенням. Скарги, подані з порушенням зазначеного терміну, не розглядаються. Громадянин має право:

— особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви;

— знайомитися з матеріалами перевірки;

— подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу;

— бути присутнім при розгляді заяви чи скарги;

— користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку;

— одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги;

— висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги;

— вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушеньб встановленого порядку розгляду звернень.

Звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті які не потребують додаткового вивчення, — невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.

На обгрунтовану письмову вимогу термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну.

Звернення громадян, як мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку.

За розгляд звернень не стягується плата.

Керівники та посадові особи зобов'язані проводити особистий прийом громадян.

Подання громадянином звернення, яке містить наклеп і образи, дискредитацію органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян та їхніх посадових осіб, керівників та інших посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, заклики до розвалювання національної, расової, релігійної, релігійної ворожнечі та інших дій, тягне за собою відповідальність, передбачену чинним законодавством.

Витрати, зроблені органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацією незалежно від форм власності, об'єднанням громадян, засобами масової інформації у зв'язку з перевіркою звернень, які містять за відомо неправдиві відомості, можуть бути стягнені з громадянина за рішенням суду.

Громадяни можуть отримувати безкоштовні консультації з приводу роз'яснення законодавства у громадських приймальнях.

Після придбання будь-якого товару може виникнути дві ситуації: товар виявляється неякісним або таким, що не підходить покупцю за розміром, формою, габаритом, фасоном, комплектністю. І відповідно є два шляхи їх вирішення.

Спочатку роз’яснимо порядок дій у випадку купівлі якісного товару, який просто не підійшов за тими чи іншими параметрами. Законодавець у ст. 707 Цивільного кодексу України визначає, що покупець має право протягом чотирнадцяти днів з моменту передання йому непродовольчого товару неналежної якості (вживання терміна «неналежної» є невірним, однак дана стаття застосовується саме до обміну товару належної якості), якщо триваліший строк не оголошений продавцем, обміняти його у місці купівлі або інших місцях, оголошених продавцем, на аналогічний товар інших розміру, форми, габариту, фасону, комплектації тощо.

Аналогічні положення містяться і в ст. 9 Закону України «Про захист прав споживачів»: «Споживач має право обміняти непродовольчий товар належної якості на аналогічний у продавця, в якого він був придбаний, якщо товар не задовольнив його за формою, габаритами, фасоном, кольором, розміром або з інших причин не може бути ним використаний за призначенням».

Даним правом споживач користується протягом 14 днів. Якщо ж виявиться, що у продавця на момент звернення щодо обміну товару немає аналогічного, то покупець на свій вибір або купує інший товар з наявного асортименту, або розриває договір, повертає товар і вимагає повернення сплачених за нього коштів.

Проте є ряд умов, дотримання яких забезпечує виконання пред’явленої вимоги про обмін товару, якими є: товар не був у споживанні, збережено його товарний вид, споживчі властивості та наявні докази придбання товару у конкретного продавця. Також є перелік товарів належної якості, які не підлягають поверненню: фотоплівки, фотопластинки, фотографічний папір, корсетні товари, парфюмерно-косметичні вироби, пір’яно-пухові вироби, дитячі іграшки м’які, дитячі іграшки гумові надувні, зубні щітки, тканини, килимові вироби метражні, білизна натільна, білизна постільна, панчішно-шкарпеткові вироби, друковані видання, аудіо-, відеокасети, диски для лазерних систем зчитування із записом, вироби з натурального та штучного волосся (перуки), товари для немовлят (пелюшки, соски, пляшечки для годування тощо), ювелірні вироби з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння (Постанова Кабінету Міністрів України від 19.03.1994 р.).

Що ж до дій у разі придбання товару неналежної якості, то ними є наступні:

1) вимагати від продавця або виготовлювача безоплатного усунення недоліків товару або відшкодування витрат, здійснених покупцем чи третьою особою, на їх виправлення;

2) вимагати від продавця або виготовлювача заміни товару на аналогічний товар належної якості або на такий самий товар іншої моделі з відповідним перерахунком у разі різниці в ціні;

3) вимагати від продавця або виготовлювача відповідного зменшення ціни;

4) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми (ст. 708 Цивільного кодексу України).

Вищезазначені вимоги повинні бути пред’явлені протягом гарантійного строку чи строку придатності. Якщо ж такі строки не встановлені, то в межах 2 років щодо рухомого майна і в межах 3 років щодо нерухомого майна.
В разі обрання покупцем можливості заміни товару варто знати, що дана вимога підлягає негайному задоволенню, а в разі необхідності перевірки якості товару ? протягом чотирнадцяти днів або, за домовленістю сторін, в інший строк.
У разі відсутності необхідного товару вимога покупця про заміну товару підлягає задоволенню у двомісячний строк з моменту подання відповідної заяви. Вимога покупця про безоплатне усунення недоліків товару підлягає задоволенню продавцем або виготовлювачем протягом чотирнадцяти днів або, за домовленістю сторін, в інший строк. На вимогу покупця на час ремонту йому має бути наданий у користування аналогічний товар, незалежно від моделі, з доставкою.
За кожний день прострочення продавцем або виготовлювачем усунення недоліків товару і невиконання вимоги про надання в користування аналогічного товару на час усунення недоліків продавець сплачує покупцеві неустойку в розмірі одного відсотка вартості товару.

В разі неможливості самостійного вирішення спору з продавцем, покупець має право подати цивільний позов до суду з метою зобов’язання винного продавця чи виготовлювача товару до вчинення певних дій або відшкодування завданої шкоди.

Конституція України лише у виняткових випадках, коли треба нагально запобігти злочинові або його перепинити, дозволяє затримання особи без рішення суду.

Законодавство України передбачає, що уповноважені органи можуть затримати Вас без попереднього рішення суду, коли:

- Ви вчиняєте адміністративне правопорушення, щодо Вас вичерпано всі інші заходи впливу, але Ви не припиняєте своїх протиправних дій.

- Ви вчинили адміністративне правопорушення, і має бути складений протокол, а у Вас немає посвідчення особи і немає свідків, які могли б повідомити про Вас необхідні дані.

Адміністративне затримання не може тривали більше трьох годин.

Лише у виняткових випадках, пов'язаних з порушенням пограничного режиму або порядку обігу наркотичних засобів, Вас можуть затримати на строк до трьох діб. Також у разі вчинення Вами дрібного хуліганства, злісної непокори правоохоронцю, образи правоохоронця та публічних закликів до невиконання його вимог, Вас можуть затримати до розгляду справи судом.

В усіх інших випадках негайно після з'ясування особи і складення протоколу, але у будь-якому разі не пізніше ніж через три години, Вас має бути звільнено.

Законодавство України передбачає, що уповноважені органи можуть затримати Вас без попереднього рішення суду у випадку обґрунтованої підозри, що Ви вчинили злочин, але тільки тоді, коли така підозра ґрунтується на зазначених у законі обставинах, а саме:

- коли Вас застали при вчиненні злочину або безпосередньо після його вчинення;

- коли очевидці, в тому числі й потерпілі, прямо вкажуть, що саме Ви вчинили злочин;

- коли на Вас або на Вашому одязі, при Вас або у Вашому житлі будуть виявлені явні сліди злочину.

Якщо таких обставин немає, але у правоохоронців є інші підстави для підозри, Вас можуть затримати без попереднього рішення суду лише якщо Ви:

- намагалися втекти, або

- не маєте постійного місця проживання, або

- коли не встановлено Вашу особу.

У будь-яких інших випадках Ваше затримання без попереднього рішення суду не є законним.

У випадку затримання за рішенням cуду або без рішення суду правоохоронці зобов'язані представитись, повідомити, яке саме правопорушення Ви вчинили, або у вчиненні якого злочину Ви підозрюєтесь, роз'яснити Ваші права і обов'язки, визначені законодавством.

Під час затримання за підозрою у вчиненні кримінального злочину Ви маєте право:

- не свідчити проти себе чи своїх рідних;

- давати показання або у будь-який час відмовитися давати показання і відповідати на запитання;

- мати захисника і побачення з ним до першого допиту;

- надавати докази, заявляти клопотання і відводи;

- вимагати перевірки судом законності затримання;

- особисто брати участь у судовому розгляді щодо взяття Вас під варту.

Вам мають роз'яснити Ваші права і скласти про це протокол, а також протокол про Ваше затримання як особи, підозрюваної у вчиненні злочину.

Після затримання може бути здійснено Ваш особистий обшук і вилучення речей та документів. Такий обшук може здійснюватись лише особою однієї з Вами статі.

Пам'ятайте: Ви не зобов'язані доводити свою невинуватість.

Знайте! Про Ваш арешт і місце перебування слідчий зобов'язаний повідомити дружину/чоловіка або іншого родича. Вимагайте, аби таке повідомлення було здійснено негайно!

Якщо Ви заявите, що бажаєте запросити захисника, посадові особи мають надати Вам допомогу, аби ви могли зв'язатися із захисником чи особами, які можуть його запросити. Якщо Ви заявите, що бажаєте мати захисника, але за браком коштів або через інші поважні причини не в змозі цього зробити, посадові особи зобов'язані призначити захисника безкоштовно.

Вимагайте захисника одразу після Вашого затримання! Пам'ятайте: Ви маєте право на захисника з моменту затримання!

У разі затримання за підозрою у вчиненні злочину Вас мають якнайшвидше, але у будь-якому випадку не пізніше ніж у 72 години, або звільнити, або доставити до суду, де Ви зможете взяти участь у розгляді щодо подальшого Вашого тримання під вартою.

Право человека на свободу (украинская версия)
По информации правозащитников, в Украине задержание без ордера суда является правилом

Конституция закрепляет право каждого на свободу и личную неприкосновенность. Это основное незыблемое право все же может быть ограничено в исключительных случаях. Основной Закон допускает арест лица либо его содержание под стражей, во-первых, по мотивированному решению суда на основаниях и в порядке, установленных законом, и во-вторых, по решению уполномоченных органов, если есть острая необходимость предупредить или пресечь преступление (но и в последнем случае обоснованность применения такой меры пресечения в течение 72 часов проверяется судом). Однако, как показывает практика, закрепленное в Конституции право никому никаких гарантий от незаконного задержания на сегодняшний день не дает.

ФАБУЛА
По информации, размещенной на портале Харьковской правозащитной группы, в настоящее время вопреки ст. 29 Конституции задержание без ордера суда является правилом, а по ордеру суда - исключением. Как норма воспринимаются работниками правоохранительных органов содержание под стражей без судебного решения, содержание под стражей с превышением установленных законом сроков и невыполнение решения об освобождении из-под стражи. Причина такого положения вещей не только в откровенном игнорировании предписаний закона лицами, которые как раз поставлены на его защиту. Действующее законодательство также далеко от совершенства и нуждается в скорейшем исправлении.

Законодатель в различных нормативных актах употребляет разные термины для определения случаев ограничения конституционного права на свободу и личную неприкосновенность. Законами Украины предусмотрено задержание, административное задержание, доставление, содержание под стражей, арест, административный арест, ограничение свободы, лишение свободы и пожизненное лишение свободы.

Задержание

Право органа дознания и следователя провести задержание лица, подозреваемого в совершении преступления, предусмотрено Уголовно-процессуальным кодексом Украины. Это возможно при наличии одного из следующих обстоятельств:

1) когда это лицо застали при совершении преступления или сразу после его совершения;

2) когда очевидцы, в том числе потерпевшие, прямо укажут на данное лицо, что именно оно совершило преступление;

3) когда на подозреваемом или на его одежде, при нем или в его жилье будут выявлены следы преступления.

При наличии других данных, которые дают основания подозревать лицо в совершении преступления, задержание возможно только в том случае, если:

1) лицо пытается скрыться;

2) когда место проживания лица неизвестно;

3) личность подозреваемого не установлена.

О каждом случае задержания составляется протокол, где указываются основания, мотивы задержания, время, место, а также разъясняются права задержанного. Копия такого протокола должна немедленно вручаться задержанному и направляться прокурору.

Задержание подозреваемого в совершении преступления не может длиться более семидесяти двух часов. Если во время этого срока суд не примет решения об избрании подозреваемому меры пресечения в виде содержания под стражей и это постановление суда не поступит до истечения 72 часов в учреждение досудебного заключения, начальник указанного учреждения обязан отпустить задержанное лицо на свободу (ст. 106 УПК).

Пример того, как выполняется на практике такая, казалось бы, достаточно четкая норма закона, можно найти в материалах рассмотренного в конце 2008 года Европейским судом по правам человека дела "Кац и другие против Украины" (неоправданная задержка в исполнении постановления об освобождении из-под стражи стала одной из причин смерти подозреваемой).

Порой искать пути в обход предписания закона правоохранительные органы вынуждены по причине соответствующего качества норм УПК. Например, в случаях задержания в целях предупреждения преступления. Вернувшись к описанным нормам УПК, мы увидим, что законодатель предусмотрел возможность задержания уже после совершения неким лицом противоправного деяния. Тем не менее оснований для задержания с превентивной целью УПК не прописывает, хотя Конституция Украины такой вариант допускает (ст. 29).

Содержание под стражей представляет собой меру пресечения, применяемую в делах о преступлениях, за которые законом предусмотрено наказание в виде лишения свободы свыше трех лет. Избрать такую меру пресечения для подозреваемого может только суд и только в том случае, когда более мягкая мера пресечения не обеспечит надлежащее поведение подозреваемого. Например, есть данные, что он будет пытаться уклониться от следствия и суда или от выполнения процессуальных решений, станет препятствовать установлению истины по делу.

Согласно ст. 155 УПК только в исключительных случаях эта мера пресечения может быть применена за менее серьезные преступления. Законодатель эти случаи не перечислил, зато их попытался определить Пленум Верховного Суда. В постановлении от 25.04.2003 № 4 он разъяснил, что в случае совершения преступления, за которое предусмотрено наказание менее серьезное, чем лишение свободы на срок свыше трех лет, заключение под стражу возможно, если лицо не имеет постоянного места жительства, злоупотребляет спиртными напитками, употребляет наркотики, продолжает совершать преступления, поддерживает связи негативного характера, нарушило условия меры пресечения, не связанной с содержанием под стражей, раньше уклонялось от следствия, или если лицо подозреваемого не установлено.

Сроки содержания под стражей куда более длительные, чем сроки задержания. Если суд избрал указанную меру пресечения, лицо может находится в следственном изоляторе весь период досудебного расследования, который по общему правилу составляет два месяца, но может продлеваться до четырех, девяти и в особо сложных делах до 18 месяцев. Указанные сроки исчисляются с момента заключения под стражу, а если заключению предшествовало задержание, то с момента задержания.

Но и 18 месяцев - не предел пребывания в СИЗО. Если дело будет возвращено судом на дополнительное расследование, срок содержания обвиняемого под стражей начнет свое исчисление заново.

Арест, ограничение свободы, лишение свободы и пожизненное лишение свободы

Арест, ограничение свободы, лишение свободы на определенный срок и пожизненное лишение свободы, предусмотрены УК и являются видами наказаний за совершение преступлений. Подобные виды ограничений права человека на свободу допустимы только на основании обвинительного приговора суда. Наказание в виде ареста состоит в содержании осужденного в условиях изоляции и устанавливается на срок от одного до шести месяцев. Наказание в виде ограничения свободы состоит в содержании лица в исправительных учреждениях открытого типа без изоляции от общества. С обязательным привлечением к труду. Наказание в виде лишения свободы представляет собой изоляцию осужденного от общества в исправительном учреждении закрытого типа, максимальный срок которой не может превышать 15 лет. И наконец, пожизненное лишение свободы применяется только в специально предусмотренных случаях, если суд не считает возможным применить лишение свободы на определенный срок.

Нормами УПК и УК возможности государства ограничить право человека на свободу и неприкосновенность отнюдь не ограничиваются. Ничуть не меньше (и, как мы вскоре убедимся, даже больше) возможностей предоставляет правоохранительным органам в этом вопросе Кодекс Украины об административных правонарушениях.

Во-первых, КУоАП предусматривает доставление правонарушителя. Как следует из ст. 259 Кодекса, оно применяется с целью составления протокола об административном правонарушении. Правда, тут должны соблюдаться некоторые условия: 1) протокол не может быть составлен на месте совершения правонарушения (например, у нарушителя нет документов и нет свидетелей, которые могли бы подтвердить необходимые данные о нем); 2) составление протокола является обязательным. Срок доставления в КУоАП не установлен, хотя имеется предписание о том, что оно должно быть произведено настолько быстро, насколько это возможно.

Во-вторых, подобно УК, КУоАП предусматривает задержание, но только административное. Случаи, когда задержание возможно, и лица, уполномоченные его проводить, определены в ст. 262 КУоАП. Например, органы внутренних дел проводят административное задержание при совершении мелкого хулиганства, совершении насилия в семье, нарушении порядка организации и проведения собраний, при распространении неправдивых слухов, совершении злостного неповиновения законному распоряжению или требованию работника милиции, в случае его оскорбления, публичных призывов невыполнения требований работника милиции, при проявлении неуважения к суду, совершении незаконного доступа к информации в автоматизированных системах, нарушении правил о валютных операциях, правил оборота наркотических веществ, торговли с рук в неустановленных местах и некоторых других случаях.

Правоохранительные органы склонны использовать срок админзадержания для получения признания в уголовном преступлении

Срок административного задержания - не более трех часов (это время отведено законодателем для составления протокола об административном правонарушении). Но и тут не обошлось без исключений. Например, лиц, которые нарушили порядок оборота наркотических средств, могут задержать на срок до трех суток с целью проведения медицинского осмотра и выяснения обстоятельств приобретения изъятых наркотиков. Закон предписывает в течение 24 часов уведомлять о таком задержании прокурора, однако не дает ясного ответа на вопрос: необходимо ли такое уведомление прокурора, если задержание проводится на более короткий срок (например, на срок, который не превышает суток, но превышает трех часов)?

Лиц, которые совершили мелкое хулиганство, насилие в семье или злостное неповиновение распоряжению работника милиции, КУоАП позволяет задерживать до рассмотрения дела судом или начальником органа внутренних дел. Подобная размытая формулировка позволяет значительно затянуть сроки административного задержания без каких-либо санкций, особенно в случае задержания в конце рабочей недели или перед праздничными днями. Для лиц, которые находились в состоянии опьянения, срок административного задержания исчисляется только с момента вытрезвления лица, что также дает недобросовестным правоохранителям широкие возможности для "маневра".

Подтверждает эту порочную практику доклад рабочей группы ООН по разрешительным задержаниям, посетившей Украину в 2008 году. В нем отмечалось, что правоохранительные органы Украины склонны обходить сроки доставления в суд, а также использовать срок административного задержания для получения признания в уголовном преступлении. Примером тому также является дело "Доронин против Украины", в котором Европейский суд по правам человека установил нарушение ст. 5 Конвенции о защите прав человека и основных свобод, признав, что административный арест использовался с целью уголовного преследования.

Интересно, что предписания КУоАП о порядке и сроках административного задержания не совпадают с нормами Закона Украины "О милиции", что также не способствует соблюдению прав задержанных. В частности, ч. 5 ст. 11 Закона предусматривает право милиции задерживать лиц для составления протокола и рассмотрения дела по сути в случае необходимости установления личности и обстоятельств правонарушения на срок до трех суток, то есть за любое правонарушение.

Наконец, административный арест представляет собой вид административного взыскания, который применяется только в исключительных случаях за отдельные виды административных правонарушений. Например, взыскание в виде административного ареста может налагаться за незаконное производство, приобретение, хранение с целью сбыта наркотических веществ (ст. 44 КУоАП); мелкие кражи (ст. 51 КУоАП); повторное в течение года нарушение водителем правил эксплуатации транспортных средств (ст. 121 КУоАП); оставление места дорожно-транспортного происшествия (ст. 122-4 КУоАП); управление транспортным средством в состоянии алкогольного опьянения (ст. 130 КУоАП); мелкое хулиганство (ст. 173 КУоАП); злостное неповиновение законному распоряжению или требованию работника милиции (ст. 185 КУоАП) и др.

Срок административного ареста не может превышать 15 суток, а налагать подобное взыскание вправе только суд.
ЗАКЛЮЧЕНИЕ
Подводя итог сказанному, следует отметить, что ситуация с соблюдением права человека на свободу и личную неприкосновенность во многом зависит от качества законодательных норм, регулирующих процессуальные аспекты работы правоохранительных органов. Чем четче прописаны эти процедуры и чем меньше пробелов и противоречий в нормативных актах, регулирующих деятельность органа дознания и следователя, тем меньше возможностей для нарушений прав подозреваемого. От украинского законодателя для исправления сложившейся ситуации требуется скорейшее приведение правил и сроков административного задержания в соответствие с нормами Конституции, устранение противоречий между КУоАП и Законом Украины "О милиции", а также гармонизация норм УПК с положениями Конституции и Конвенции.

Кожному гарантується знати свої права і обов'язки

Стаття 57. КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ

Кожному гарантується право знати свої права і обов'язки.
Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом.
Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є не чинними.

Право на інформацію про діяльність та органів державної влади та органів місцевого і регіонального самоврядування, та органів самоорганізації населення.

Стаття 9. закону України "Про інформацію"

Всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.
Реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Кожному громадянину забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законами України.

Стаття 10. закону України "Про інформацію"

Право на інформацію забезпечується:

* обов'язком органів державної влади, а також органів місцевого регіонального самоврядування інформувати про свою діяльність та прийняті рішення;
* створенням у державних органах спеціальних інформаційних служб або систем, що забезпечували б у встановленому порядку доступ до інформації;
* вільним доступом суб'єктів інформаційних відносин до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів;
* обмеження цього доступу зумовлюються лише специфікою цінностей та особливими умовами їх схоронності, що визначаються законодавством;
* створенням механізму здійснення права на інформацію;
* здійсненням державного контролю за додержанням законодавства про інформацію; встановленням відповідальності за порушення законодавства про інформацію.

Стаття 43. закону України "Про інформацію"

Учасники інформаційних відносин мають право одержувати (виробляти, добувати), використовувати, поширювати та зберігати інформацію в будь-якій формі з використанням будь-яких засобів, крім випадків, передбачених законом. Кожний учасник інформаційних відносин для забезпечення його прав, свобод і законних інтересів має право на одержання інформації про:

* діяльність органів державної влади;
* діяльність народних депутатів;
* діяльність органів місцевого і регіонального самоврядування та місцевої адміністрації;
* те, що стосується його особисто.

Стаття 34. закону України "Про друковані засоби масової інформації"

Всі громадяни України, юридичні особи і державні органи відповідно до статті 9 Закону України "Про інформацію" мають право на оперативне одержання через друковані засоби масової інформації публічно поширюваної інформації про діяльність державних органів і організацій, об'єднань громадян та їх посадових осіб, а також інших відомостей, необхідних для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.

Стаття 18. закону України "Про органи самоорганізації населення"

1. Орган самоорганізації населення інформує населення про своє місцезнаходження, час роботи і прийом громадян.
2. Орган самоорганізації населення не рідше одного разу на рік звітує про свою діяльність на зборах (конференції) жителів за місцем проживання.
3. Громадяни, які проживають на території дії органу самоорганізації населення, мають право знайомитися з його рішеннями, а також отримувати засвідчені секретарем цього органу копії рішень, прийнятих органом самоорганізації населення.

1. підтримувати зв'язок з виборцями, відповідною територіальною громадою, трудовими колективами і громадськими організаціями, які висунули його кандидатом у депутати місцевої ради, а також колективами інших підприємств, установ, організацій, незалежно від форми власності, органами місцевого самоврядування, місцевими органами виконавчої влади, розташованими на відповідній території;
2. не рідше одного разу на півріччя інформувати виборців про роботу місцевої ради та її органів, про виконання планів і програм економічного і соціального розвитку, інших місцевих програм, місцевого бюджету, рішень ради і доручень виборців;
3. брати участь в організації виконання рішень ради та її органів, доручень виборців, у масових заходах, що проводяться органами місцевого самоврядування на території громади або виборчого округу;
4. вивчати громадську думку; вивчати потреби територіальної громади, інформувати про них раду та її органи, брати безпосередню участь у їх вирішенні;
5. визначити і оприлюднити дні, години та місце прийому виборців, інших громадян; вести регулярний, не рідше одного разу на місяць, прийом виборців, розглядати пропозиції, звернення, заяви і скарги членів територіальної громади, вживати заходів щодо забезпечення їх оперативного вирішення.

Депутат місцевої ради, який не виправдав довір'я виборців, може бути в будь-який час відкликаний ними у встановленому цим Законом порядку.

Стаття 16 закону України "Про статус депутатів місцевих рад"

1. Депутат місцевої ради періодично, але не рідше одного разу на рік, зобов'язаний звітувати про свою роботу перед виборцями відповідного виборчого округу, об'єднаннями громадян. Рада визначає орієнтовні строки проведення звітів депутатів місцевої ради перед виборцями.
2. Звіт депутата місцевої ради повинен містити відомості про його діяльність у раді та в її органах, до яких його обрано, а також про його роботу у виборчому окрузі, про прийняті радою та її органами рішення, про хід їх виконання, про особисту участь в обговоренні, прийнятті та в організації виконання рішень ради, її органів, а також доручень виборців свого виборчого округу.
3. Звіт депутата місцевої ради може бути проведено в будь-який час на вимогу зборів виборців за місцем проживання, трудової діяльності або навчання, а також органів самоорганізації населення.
4. Депутат місцевої ради не пізніш як за сім днів повідомляє виборців про час і місце проведення звіту через місцеві засоби масової інформації або в інший спосіб.
5. Місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, керівники підприємств, установ і організацій державної і комунальної форм власності зобов'язані сприяти депутатам місцевих рад в організації їх звітів перед виборцями шляхом надання приміщень, інформаційних та інших довідкових матеріалів, необхідних депутату місцевої ради, на прохання депутата здійснювати інші заходи, пов'язані з проведенням його звіту перед виборцями.
6. Депутат місцевої ради інформує раду та її виконавчі органи про результати обговорення його звіту, зауважень і пропозицій, висловлених виборцями на адресу ради та її органів, а також про доручення, дані депутатові у зв'язку з його депутатською діяльністю.
7. Витрати, пов'язані з проведенням звітів депутатів місцевої ради перед виборцями та їх зустрічей з ними, здійснюються за рахунок відповідних місцевих бюджетів у межах затверджених на ці цілі видатків.
8. Звіти і зустрічі депутатів місцевої ради з виборцями висвітлюються засобами масової інформації.

Питання практичної реалізації громадянами права на звернення регулюються Конституцією України, Законом України "Про звернення громадян" від 02.10.96, Указом Президента України № 241/97 від 19.03.97 "Про заходи щодо забезпечення конституційних прав громадян на звернення".

Громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-еконрмічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Пропозицією є звернення громадянина, де висловлюється порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рангів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.

Заява (клопотання) — звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства.

Скаргою є звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями, рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування та ін.

У зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання. Письмове звернення без зазначення місця проживання, не підписане автором, а також таке, з якого не можливо встановити авторство, визначається анонімним і розгляду не підлягає.

Не допускається розголошення одержаних із звернень відомостей про особисте життя громадян без їх згоди чи відомостей, що становлять державну таємницю. Не допускається з'ясування даних про особу громадянина, які не стосуються звернення. На прохання громадянина, висловлене в усній формі або зазначене в тексті звернення, не підлягає розголошенню його прізвище, місце проживання та роботи. Ця заборона не поширюється на випадки повідомлення інформації, що міститься у зверненні, особам, які мають відношення до вирішення справи.

Органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, посадові особи зобов'язані розглянути пропозиції (зауваження) та повідомити громадянина про результати розгляду.

Пропозиції (зауваження) Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, інвалідів Великої Вітчизняної війни розглядаються першими керівниками державних органів, місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій особисто.

Громадянин може подати скаргу особисто або через уповноважену на це іншу особу, скарга в інтересах неповнолітніх і недієздатних осіб подається їх законними представниками.

Скарга на рішення, що оскаржувалося, може бути подана до органу або посадовій особі вищого рівня протягом одного року з моменту його прийняття, але не пізніше одного місяця з часу ознайомлення громадянина з прийнятим рішенням. Скарги, подані з порушенням зазначеного терміну, не розглядаються. Громадянин має право:

— особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви;

— знайомитися з матеріалами перевірки;

— подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу;

— бути присутнім при розгляді заяви чи скарги;

— користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку;

— одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги;

— висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги;

— вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушеньб встановленого порядку розгляду звернень.

На обгрунтовану письмову вимогу термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну.

Звернення громадян, як мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку.

За розгляд звернень не стягується плата.

Керівники та посадові особи зобов'язані проводити особистий прийом громадян.

Подання громадянином звернення, яке містить наклеп і образи, дискредитацію органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян та їхніх посадових осіб, керівників та інших посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, заклики до розвалювання національної, расової, релігійної, релігійної ворожнечі та інших дій, тягне за собою відповідальність, передбачену чинним законодавством.

Витрати, зроблені органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацією незалежно від форм власності, об'єднанням громадян, засобами масової інформації у зв'язку з перевіркою звернень, які містять за відомо неправдиві відомості, можуть бути стягнені з громадянина за рішенням суду.

Громадяни можуть отримувати безкоштовні консультації з приводу роз'яснення законодавства у громадських приймальнях.